Ukraine Kompetenz Zentrum (UKZ)

olhario

Протокол з лірично-політичними відступами.

25 червня 2008 в Берліні відбулося зібрання, скликане активістами віртуальної платфоми “Ukraine KompetenzZentrum, Берлін (www.ariadna.uaforums.net). Метою зустрічі було обговорення ситуації, що склалася навколо затримання українських заробітчан на прикордонному пункті Гьорліц (Німеччина), оприлюдненній в статті Таньяни Силіної “Третій сорт”, Дзеркало тижня від 20 червня 2008 року(http://www.dt.ua/1000/1550/63269/).
На зустрічі виказали бажання бути присутніми представники посольства України в Німеччині: Юрій Никитюк, керуючий відділом інформації та культури, та Олександр Хохун, перший секретар консульського відділу. З німецького боку до нас завітав член німецької організації по роботі з мігрантами і біженцями (Flüchtlingsrat Berlin-Brandenburg) Гаральд Гльоде (Harald Glöde) та письменник-публіцист Крістофф Асхоер (Christoph Ascheur). Мали ми і гостя з України, адвоката Андріана Рудакова. Берлінську діaспору презентували Володимир Романчук та Галина Ч. Від Ukraine KompetenzZentrum говорили Ольга Самборська та Василь Рюхтін.

Зустріч мала на меті не тільки обговорити питання тенденційно негативного поводження з українськими мігрантами з боку німецьких прикордоннинників, але і знайти рішення для покращення правового захисту українських громадян, підняття іміджу України і українця в Німеччині.

В ході розмови було окреслено різні позиції, з якими мені і хотілося поділитися з тими, хто не зміг бути присутнім. Даруйте, не могла стриматися від лірично-політичних відступів. Насправді їх можна перескакувати.

Присутні погодилися, що ситуацію, що склалася з заробітчанами, є дійсно несправедливою по відношенню до постраждалих. Факти зневажливого ставлення до українських громадян в Німеччині дійсно мають місце з боку прикордонників.

Лірично-політичний відступ: Прикордонники як правило керуються директивами Європейського Союзу по зміцненню боротьби з терроризмом, наркобізнесом і мафією, що є останнім трендом політики “великих”. Тут не йдеться про морально-етичні норми, якими, як нам би хотілося, керувалися службовці та виконавці дискримінаційних директив. Страчені в тенетах спущених зверху передписів і вируючих у виконавчих установах упередженнях періоду “залізної завіси" та новонабутих, навіяних “війною з тероризмом”, виконавці репродукують упереджене ставлення до українських громадян. Негативне ставлення не є вибірково до українців як людей “третього сорту”, а типовим до кожного потенційного в очах прикордонників зазіхача на притулок в Німеччині, терориста, наркодільця чи схожого на мафіянина, незалежно від географічної карти його подорожі.

Як приклад, пан Рудаков розповів про долю спортсменів, з якими він працює як президент клубу легкоатлетів. Прециндент виник на славнозвісному пункті перетину кордону Гьорліц 23 червня 2007 року. З хлопцями відверто нахабно повелися, порізавши дороге легкоатлетичне взуття ніби там мали бути наркотики. Український паспорт з річною шангенською візою теж не допоміг, а навіть опинився в смітнику разом з викинутими продуктами харчування спортсменів, знищеними ліками та іншими важливими для них речами. В цьому конкретному випадку за спортсменів заступилися німецькі адвокати, заангажовані президентом легкоатлетичного об”єднання м. Берлін Крістофом Коппом (Christoph Kopp, dem Präsidenten des Berliner Leichtathletik-Verband). Особливо пристрастних до контролю прикордонників після виграшу цієї справи в німецькому суді звільнили з роботи без права поновлення. З українців за ведення справи не взяли ні копійки грошей. Але цей випадок є лиш одним вдалим реверансом, що є більше виключенням, ніж підтвердженням того, що так буде завжди.

Лірично-політичний відступ:
Скандальний прикордонний пункт Гьорліц, де принижували українських транзитерів, навіть серед німців має славу ”нациського” (так в Німеччині називають повернутих на націоналістичних міфах, що проявляється в жорстокому ставлені до іноземців. Відповідно, ці “нацисти” історично відмежовані в часі від тих часу націонал-соціалізму. Вони поділяються на радикальних (неонацисти), що виходять з своїми лозунгами на вулиці, скоюють напади на іноземців, і “прихованих”, що відриваються на іноземцях “пассивно” відповідно до наявних умов. Саме на південному-сході Німеччини на трикутнику Польша-Чехія-Німеччина як пересічному пункті цих держав населення особливо відверто негативно ставиться до всякого гатунку іноземців. Тут велася і ведеться довготривала поліційна компанія по обробці місцевого населення з метою їх залучення до відловлення мігрантів і донесення на них в поліцію. В разі появи підозрілих осіб на терині Горліц або Ціттау такий собі бюргер вже закодований донести на підозрілого, зателефонувавши на певний номер, що рекламується на кожному кроці. У звязку з цим в 1999 році активістами мережі “Людина не може бути нелегальною” („Kein mensch ist illegal“) і ”Без кордонів” („No Border“) в Ціттау був організований табір протесту проти дискримінаційного поводження прикордонників з метою привернення уваги суспільства до цієї проблеми.

Пан Романчук прокоментував ситуацію як таку, що була фактичним пограбуванням заробітчан. Сплата непомірних сум грошей за бюрокритичні процедури без огляду на невідповідність рівнів заробітної плати України і країн ЄС є неприпустимою, навіть коли порушення мають місце. Пан Никитюк додав: “Я розумію заробітчан, бо знаю, що значить заробляти гроші важкою працею. Шкода людей”. Присутні погодились на тому, що обговорювана проблема пролила світло на багато інших проблем мігрантів, що існували, але недооцінювались.

Посольсво України в Німеччині поділилось своїм досвідом співпраці з німецькими прикордонниками, який досі вважався позитивним. Працівники посольства регулярно беруть участь в спільних з німецькими прикордонниками зібраннях, де вже виробили певний позивний досвід спілкування. На думку Ukraine KompetenzZentrum згідно інформації з місця події в Гьорліц цей досвід має дещо інші аспекти. Ці слів постраждалих, які навела Ольга Самборська, що спілкувалась з ними безпосередьо, негативним був не лише той факт, що не вдалося дозвонитися до посольства, телефонна лінія якого не відповідала, а і те, що коли додзвонитися вдалося, то посольство особливо нічим допомогти не могло, пояснючи: “Ви порушили закон, Ви і відповідайте, вибачте, нічим допомогти не можемо”. Пан Хохун прокоментував це так, що консул має певні окреслені повноваження для виконання і не в змозі реагувати на кожний запит. З його слів посольство робить свою посильну роботу з українцями, зокрема, з жертвами торгівлі людьми, які знаходяться ще в гіршому положені і є для посольства приорітетними для турботи. Пан Хохун навів приклад з українськими жінками-жертвами торгівлі людьми, які мало не напівживі доходять до посольства. З ними доводиться довго працювати, щоб взагалі привести до тями.
Тут важко було не погодитись. Проблема жертв торгівлі людьми, жертвами якої стають українці, не може відходити на задній план. Не хотілося, щоб посольство залишалося один на один з нею. Тому і Ukraine Kompetenz Zentrum запропонував першим кроком по подоланню цієї проблеми організаціію альтернативної гарячої телефонної лінії (Hot Line) для того, щоб українці мали альтернативи звернення в наданні посильної інформаційної і практичної допомоги, перебуваючи за кордоном. Представники посольства привітали цю ініціативу і пообіцяли співпрацю в проекті. На жаль, українське посольське представництво, зокрема в Берліні, не є достатньо потужним допомогти всім згідно до чітко регламентованих потужностей посольсва, згідно слів пана Хохуна. Альтернативний проект гарячої лінії міг би розгрузити перевантажену формальними дзвінками лінію консульства, скеровуючи постраждалих в тій чи іншій критичній ситуації. Одночасно, такі інформаційно-телефонні субодиниці могли б стати важливою мережею українства за кордоном і одночасно в тісній співпраці з партнерськими організаціями Німеччини, зокрема соціальними проектами “Hot line“ сприяли вирішенню тих проблем, що вже давно не є національними, а більше наднаціональними.

Лірично-політичний відступ:
На даний момент вимальовуєтьмя стратегія по вирішенню проблем заробітчанських поневерянь шляхом залучення громадянського суспільства України і Німеччини (недержавні організації, приватні ініціативи тощо) до оприлюднення проблеми непорозуміння наших суспільств, що економічно і політично знаходяться на неадекватних сходинках розвитку, хома вже безпосередньо зіштовхуються один з одним. Першим ліпшим місцем зіштовху виявився кордон, що штовхнув нас обличчями. Поки ці обличчя дивляться в різні сторони. Кордон це лише лінія, що маркує наші відмінності, а не преуцендент для одного привілегійованого економічно суспільства обмежувати права людей іншого, що формується у власній державності. Відголос, який рознісся Україною після оприлюденння скандалу з іспанськими візами, говорить про те, що українці не зовсім свідомі своїх прав за кордоном і не знають, як правильно ними оперувати. Розуміння права власної гідності або обмеження в праві пересування є більш інтуітивним, ніж вивченим і говорить про високий рівень лібертарності в суспільстві. Але прогалину правової освіти треба заповнювати конкретними проектами, бажано спільними, з європейскими ініціативами і орнанізаціями. Останні досконало володіють інформацією щодо актуального стану речей в тому чи іншому суспільстві Європейського Союзу і можуть бути тим важелем, що приведе наші суспільства до виваженого балансу.

Ольга Самборська попросила прокоментувати представників посольства ситуацію з відсутністю українських перекладачів на кордонах. “ Це викликано їх малою кількістю в Берліні і в регіні взагалі. Тому доводиться задовольнятись російськомовними, на жаль”, - зауважив пана Хохун. Тема українського перекладу бурхливо обговорювалась як така, що є наспавді набагато важливішого для фомування іміджу України як незалежної держави, ніж цьому надається значення.

В процесі дискусіі всі зійшлися на положенні, що важливою проблемою як і причиною, що привела до заробітчанської халепи, є кульгаве правове обізнання українських подорожуючих в міжнародних нормах і візових правилах. Інформація, що поширюється посольством України є самодостатньою, але не настільки достатньою, щоб досягагти свого клієнта. Селянин, що вирішив їхати на заробітки, малоймовірно шукатиме інформацію на сайтах посольства. Цікавий факт подав Олександр Хохун про те, що посольство пропонувало українським водіям автобусів, що здійснюють перевезення заробітчан, розміщати в їх транспортних засобах інформативні матеріали, що допомагають зорієнтуватися в правових аспектах при перетині кордонів. Це могло б попередити непорозуміння з прикордонниками. Але така благородна мета виявилась не прийнятною для водіїв, що вже мають сформовані бізнесс-інтереси щодо заробітчанина як клієта. А що, якщо потенційний пасажир ознайомиться з ньюансами візових правил і відмовиться від поїздки, повернувшись налагоджувати свої документи?! Тут “разом нас багато”, але кожен сам за себе чомусь ?!

Гаральдом Гльоде, що виявив неабиякий інтерес до теми, було запропоновано провести тестові перевірки з підсадними особами до транспортного засобу, що міг би “бути до вподоби” прикордонникам. В такому разі був би прецендент перевірити прикордонників на “корректність”. Щоправда, де-факто кордону між Німеччиною і Польщею не існує, що і ускладнює моніторинг.

Лірично-політичний відступ:
Перевірки здійснюються шляхом вибірковим відповідно до рівня підозрілості того чи іншого транспортного засобу. Але якщо вибір впав на певний автомобіль чи автобус, то перевірка буде здійснена завзято згідно німецького неписаного кодексу педантичності і писаної директиви, зпущеного Європейською комісією, здійснювати вибірковий контроль в прикордонній зоні. Насправді, все, що відбувається, є нічим іншим як політикою залякування по типу “зась!”. Тому відгуки на статтю “Третій сорт” з закликом “оминайте Німеччину” були б легковажною реакцією на провокацію недосконалої прикордонної політики Німеччини. Якщо в такому транспортному засобі опинився би посадовець чи ще якийсь впливовий діяч зі знанням законів і прав, то “зась!” могло б розвернутись на 180 градусів. На жаль, ці впливові особи літають виключно авіалініями і опиняються в одному транспортному засообі з заробітчанами вже тоді, коли останніх депортують на Україну. Що і сталося у відомій вже історії з “іспанськими” українцями. В берлінському аеропорту вони впізнавали рідних депутатів, щоправда обрані ними ж депутати не хотіли впізнавати своїх виборців. В міжвиборний період це не є мабуть принциповим ?!

То що ж є таки принциповим? Цим питанням і надалі займатиметься робоча група Ukraine Kompetenz Zentrum, ведучи громадське розслідування долі українських мігрантів в Європі. Створення альтернативної гарячої телефонної лінії для допомоги українським мігрантам, подача запиту до Бундестагу через українську парламенську групу, праця з медійними інституціями - це ті перші кроки, які самі просяться бути зробленими. Якщо Ви хочете долучитися до нашого розслідування і конкретних дій на покращення ситуації українських заробітчан, мігрантів і нелегалів закордоном, зокрема в Німеччині, заходьте на наш віртуальний форум www.ariadna.uaforums.net, викладайте свої думки, пропозиції. Контактуйте нас. Разом відстоємо наші елементарні людські праві, записаних і Конвенції прав людини і на дні серця.

Лірично-політичний відступ: Політика міграції Німеччини, регламентована серією законів і дериктив, є по своїй суті дискримінаційною, бо апрірі розділяє мігрантів на “привілегованих” з різними “зеленими” коридорами і решту, що автоматично випадає з групи “потрібних”. Щоб відсікти останніх, пропускаючи вперед перших, надумані і далі узаконені міфи про “криміналітет” іноземців. Політики вдало використовують акцентацію на боротьбі з тероризмом, доводячи її до абсурду. Під ширмою “державної безпеки” кожен мігрант або жадач на притулок розглядається потенційним “терористом” або наркодільцем. Вже саме встановлення Шангенського коридору як такого вже символічним відгородженням ЄС від України з переведенням стрілок з власних проблем на проблематичність українського суспільства. І цей світ – це не лише Україна. Це і Африка, і Південна Америка. І Азія у великій мірі. Європа це острів, оточенний висмоктанеми з пальця ворогами, від яких вона борониться як тільки може. Імя цьому острову можна дати лише ім я “ Манія” згідно до статусу превалюючої там політики. Коли “манія” переваги власних цінностей, “манія” переслідування мігрантами, бідними зі Сходу і Півдня, манія окупації робочих місць іноземцями є привілегією владних організацій, то “манія” ощадливості разом з “манією” збочено-консусно-комфортного існування (життям це вже не назвеш) оволоділа більшістю населення. Як це не іронічно, але ці “манії” вдало поєднуються в відносно зосередженому на собі суспільстві. Відгородитись від всіх цих маній, які як піна, збовтуються в процесі бурхливого розвитку посткапіталістичних відносин, на поверхні суспільства, можна лише розуміючи їх суть, причини і можливі засоби їх знешкодження. Для цього критично налащтовані індивідууми піднімають голос протесту, об”єднуючись на свої майдани. Майдан як явище є тим єдиним джерелом чистої незапіненої води, якої так бракує кожному суспільству. Європейський майдан висуває претензію Європі: “Свобода вмирає разом з Безпекою!” (Freiheit stirb mit Sicherheit) як пересторогу збоченому напрямку німецького майнстріму. Помаранчевий майдан згеральдизувався, бо теж був замкнутий на собі. Він задихнувся від одноколірності своєї помаранчовості.
Недосконалі артефакти “Берлінської стіни” продовжують на жаль циркулювати між нашими недосконалими суспільствами в силу нашої ізольованності одні від одних, що загострюється посиленням візового режиму або лицемірними формами його “полегшення” для “вибранних”. Апелювання до старих кліше на кшталт “фашисти” з боку українців є таким самим однобоким як і викиди “швайне” з боку німців. Не все так спрощено як на це емоційно реагується.
Українцям потрібно навчитися самим відстоювати свої права і знати обовязки в міжнародному просторі. Крім того, створення позитивного іміджу українця – це прерогатива як посольства, так і “влаштованої” за кордоном діаспори, так і самих “порушників”.

На жаль, ні перше, ні друга не завжди адекватно можуть перейнятися проблемами тих, хто шукає заробітку на кусок хліба. Як правило зайняті приготуванням до чергових фольклорних свят, річниць чи самовіншуванням, вони просто немають часу на такі “дрібниці”. Тому постраждалим треба знати, як постояти самим за себе і за свої права. Одним таким чинником є звернення до правозахисник організацій як українських, так і міжнародних. Amnesty International є найдоступнішою, бо має відділення в багатьох європейських країнах, і навіть нею як сіткою покрита ціла Німеччина. На наше звернення щодо ситуації українських трудових мігрантів Берлінське відділення відгукнулося встрічно. На подібні випадки в Amnesty International вже вироблена своя стратегія. Спочатку подається заява (так званий лист жертви) з зазначенням порушення прав людини і якомога детальнішим описом ситуації, іменами порушників прав людини, її гідності і честі. При наявному насиллі бажано вказати підтвердження лікаря, до якого у всякому випадку необхідно звертатися. Останньою інстанцією може бути Європейський суд з прав людини в Стразбурзі.

Європа не починається з приєднанням України до Європейского Союзу. Європа – це система цінностей, яка пізнається через практику їх використання. А те, що відбувається на межі забюрократизованих виконавців, що часто густо перевищуюють свої повноваження з порушенням прав людини, то це те, з чим воюють і самі «союзні» європейці. Якщо «екс-союзні» їм в цьому допоможуть, то виграємо не тільки ми кожен поодинці, а виграють наші загальнолюдські цінності, що є єдиними і неповторними для всіх на всіх паралелях і вертикалях.

Ольга Самборська, публіцист, Ukraine Kompetenz Zentrum, Берлін

Vasyl · З нами з: 21.11.07 Повідомлень: 19

Гарний коментар, але надто детальний ІМХО. Я пропоную для того, щоб ця зустріч "не канула в лєту" як багато інших - сформулювати якусь резолюцію щодо людьських прав людей. Цю резолюцію (на кількох мовах) можна було б розіслати по діаспорських організаціях так само і по всіляких IOM, la strada, charitas, (я маю багато контактів, в Чехії зокрема) і з ціма підписами звернутись до ЄК в Брюсель.

Моя думка - для того щоб до цього віднеслись сербозно, треба поставити питання про денонсацію угоди про спрощення візового режиму між ЄС та Україною (яке воно, в біса мами, спрощення можна почитати наприклад тут http://tereveni.cz/viewforum.php?f=13). Метод - ініціація збору підписів під такою ініціативою. Перші хто на це відреагує - євробізнесмени, що мають бізнес в Україні. Причини - невиконання, перекручування його положень з боку консульських установ країн ЄС до українців (вимога надмірної кількості паперів для візи, танці творчих колективів під вікнами посольств), свинське відношення до українців в ЄС (останній приклад), і тд.

ЗМІ вже пишуть про кулуарні розмови, про те що до безвізового режиму з Україною ще як до неба рачки - то чому б не зробити от такий хід конем?

sofiya · З нами з: 22.11.07 Повідомлень: 57

Василю, а що тоді вимагати взамін денонсованої угоди? Можливо, краще вимагати перегляду угоди, чи дотримання її без перекручень? Приміром, можна використати перелік основних порушень, які підсумувала Тетяна Силіна http://www.dt.ua/1000/1600/63308/

До речі, мене цікавить те саме питання, що Stoodа на теревенях - якщо в консульстві хамлять, то куди писати скаргу?

olhario

тут одна цікава ініціатива з Польщі вже почала цією проблемою займатись. Додаю їх звернення. Якщо Ви не проти, то давайте підпишемось під цим листом (нам це запропонували)

Варшава, 17 червня 2008 року

Міністрові закордонних справ України
п. Володимиру Огризко

Вельмишановний Пане Міністре,

Ми, громадяни України, які тимчасово проживають за кордоном нашої держави підтримуємо ініціативу Міністерства закордонних справ України проводити моніторинг обслуговування українських громадян іноземними дипломатичними і консульськими представництвами в Україні. Ми з власного досвіду знаємо, що ставлення до наших громадян у цих установах залишає бажати кращого. У свою чергу ми бачимо потребу у контролі за діяльністю і якістю обслуговування українських громадян представниками консульських установ України за кордоном. Ми змушені з прикрістю відзначити, що воно є далеким від європейських стандартів.

Для покращення ситуації пропонуємо наступні кроки:
· Створити аналогічного до існуючого в міністерстві call-центр куди громадяни України могли б звертатись із зауваженнями і скаргами щодо діяльності українських консульств;
· Проводити моніторинг праці консульських представництв (запровадити анкети, які були б доступні в посольствах і консульствах і на інтернет сторінці МЗС України і у яких громадяни оцінювали б працю цих установ);
· Прийняти заходи задля прозорості обслуговування громадян України (наявність ідентифікаторів з іменем та прізвищем працівника; усунення фізичних перешкод у спілкуванні, таких як дзеркальне шкло у приймальнях, тощо.)

З повагою,

Громадська ініціатива громадян України в Польщі „Наш Вибір”

Християнське товариство українців в Італії

olhario

stosovno rezoljucii, cilkom pidtrymuju, bo ce vhodyt' v plany. til'ky ne vse zrazu v odyn den', bo moji dity vid mene vtechut' Smile

Olia

sofiya · З нами з: 22.11.07 Повідомлень: 57

Я згідна підписатися під резолюцією, підготованою українцями в Польщі. Вони вимагають цілком логічних ре
чей. От мої батьки могли б заповнити таку анкету, як їх в посольстві Німеччини ганяли і хамили чужою (російською) мовою. Тільки може, крім назв організацій, підписувати петицію особисто? Тоді можна було б зібрати досить потужний список небайдужих людей як в Україні, так і за кордоном.
Ну от, як це вдалося ініціативі кінопереклад http://www.pledgebank.com/kino-pereklad